Про нас Простір АнонсиНовиниСтаттіЛітературна сторінкаГалерея Контакти  

Вербіцька Анастасія

Юна канівчанка, учениця 7 А класу школи №1. Весела, життєрадісна, талановита дівчинка. Дуже любить співати, танцювати, писати вірші. Презентує свої перші поетичні спроби.

Вишиванка

Моя вишиванко, ти мій оберіг,

Пишаюсь, горжусь минулим твоїм.

Бабуся кольори підбирала,

Любов свою в неї вкладала.

Надію на щастя моє вишивала,

маками червоними її уквітчала.

 

Буду я носити у будні і у свята,

Тому що доля у вишиванок свята!

В ній біль і мука, веселі багрянці

Все це вишито на моїй вишиванці.

 

Устами притулюся до неї...

Я тебе памятаю, моя рідна бабуся,

За тебе завжди тихенько молюся!

2015 рік

Воїнам Канівчанам

Я вас не бачила ніколи...

Лиш в інтернеті прочитала, що воїна уже нема..

Загинув.... Україну захищав... такая доля.

Мабудь на те була Господня воля.

 

Війна, війна... кому потрібна?

Ти ж на людське життя відстібна,

 До чого ти людей ведеш?

Там голод, холод, там розруха

Такий собі бардак КЕШ...

 

Сьогодні ми прощаємося з земляками.

О, ненька Україна, ти огорнута свічками!

Ти плачеш, стогнеш...

Над тобою наче розвішена чорная гардина.

Ридають діти, від горя кричить мати посивіла,

Як тінь стоїть бліда дружина...

Все дійство проходить як страшна кінокартина

Горе прийшло в нашу родину, о, нене, Україно!

 

Ми українці! Ми за щастя, волю, мир!

За ніжний соловіний спів!

У нас гарячі серця, завжди ми молимо Творця.

Щоб рідні жили в мирі з сусідами.

Разом любувались краєвидами

А не чахли під лампадами...

Вірю настане день і прийде час,

Коли засяє сонце миру

І взаємозближень усіх нас!

 

Воїне, сьогодні ми прощаємося з вами...

Сонце ваше закотилося...

А на небі зірка нова зявилася...

Вічна память вам!

Наша біль не утихне...

Про подвиг ваш будем памятати,

Про це може кожен канівчанин сказати!

2015

Думи мої безкінечні


Повзе війна змією,

Донбас горить вулканом,

Лишаючі сльози після неї

Вона ось рядом, за парканом!

 

Під гуркіт канонади градів

Зриви страшних снарядів.

Мої однолітки в підвалах засинають...

Було село, його нема, лиш погорівшая трава,

Нема садочків, хат нема...

 

Чи можем ми спокійно спати?

Дивитись на все це і мовчати?

Рида народ, земля тремтить від болю...

Яка ж на ранок чекає дітей доля?

 

Думи мої, думи безкінечні,

Спати не даєте,

Молюся і вірю - прийде час.

Коли щастя завирує нині і повсякчас.

 

Спокон віків ми землі свої захищали...

Не було такого, щоб на сусідів нападали,

Дорослі схаменіться!

Дітям в очі злякані подивіться.

Та тим, що в землі уже навічно сплять поклоніться...

Я вірю в те, що наш Донбас знову зацвіте!

Там соловїна пісня залунає!

Дитяча усмішка засяє!

О, Україно, хай Господь нам помагає!

2015



© 2012 Центр культури і мистецтв

Сайт: © 2012 РА "РЕКЛАМЕРА"